Якими були ознаки політичного й суспільного життя країн Європи в другій половині XVII—XVIII ст.?

1. Прискорення економічного, технічного й інтелектуального прогресу

В останній третині XIX ст. темпи змін суттєво пришвидшилися, активно впроваджувались у виробництво відкриття в галузі науки й техніки, оскільки машинна індустрія потребувала безперервного технологічного оновлення.

Ці зміни означали перехід до нового — другого — етапу науково-технічного прогресу (XIX — середина XX ст.), етапу, що заклав підвалини індустріальної цивілізації (див. табл).

Період	Панівні технології	Досягнення науки	Нові (оновлені) шляхи сполучення	Нові галузі економіки	Соціальні зміни
Індустріальна   революція	Технології на основі водяного двигуна	Класична механіка й гідравліка (І. Ньютон і Б. Паскаль)	Канали й водні шляхи; магістралі; гідравлічна енергія (удосконалений водяний млин)	Механізована бавовняна промисловість; коване залізо; машини	Зростання кількості найманих робітників на селі; збільшення обсягу та якості їжі; зміни в моді; нові явища в культурі
Механізація (з 1830-х років)	Технології на основі парового двигуна	Термодинаміка (Дж. Джоуль)	Залізниці на основі парових машин; паротяги; великі морські порти; склади й вітрильні судна по всьому світу	Парові двигуни й обладнання; залізо й видобуток вугілля; залізниці; виробництво залізничного рухомого складу; використання енергії пари в різних галузях промисловості	Удосконалення транспорту зробило можливим пасажирські перевезення на великі відстані; заселення раніше малозаселених територій
Електрифікація (із середини 1870-х років)	Технології на основі використання електроенергії	Електромагнетизм (М. Фарадей, Дж. Мак-свелл, Г. Герц, Н. Тесла, Т. Едісон)	Електричні мережі (для промисловості й освітлення населених пунктів і помешкань)	Електричні технології в промисловості; використання мідних кабелів у зв’язку; поява побутових електроприладів	Полегшення умов праці; зміна графіка роботи працівників; зміни в приватному житті; полегшення хатньої роботи

Моторизація (з початку ХХ ст.)

Технології на основі використання двигуна внутрішнього згоряння

Машинобудування (Н. Отто, Г. Даймлер, К. Бенц, брати Райт)

Розгалужені мережі залізниць, автомобільних доріг, портів і аеропортів; трубопровідні мережі

Автомобілі, автобуси, трактори, літаки, танки; паливо на основі нафти й нафтопродуктів; нафтохімія (синтетичні матеріали)

Удосконалення транспорту пришвидшило й збільшило обсяг вантажних і пасажирських перевезень на значні відстані

 

У текстильній промисловості наприкінці XIX ст. з’явився автоматичний ткацький верстат. У сфері пошиття одягу та взуття, поліграфії відбувалася автоматизація виробництва. Важливу роль у розвитку машинобудування відіграло винайдення конвеєра, завдяки якому стрімко зросли темпи складання автомобілів, що здешевило виробництво й зробило їх доступнішими. Загалом потокове виробництво змінило характер заводського обладнання: відтоді деталі (гвинти, гайки, болти тощо) виготовляють за допомогою спеціалізованих верстатів.

Унаслідок наукових відкриттів та індустріальної революції у виробництві почали більше використовувати природні й нові хімічні ресурси, зокрема легкі метали, нові сплави й синтетичні матеріали (наприклад, пластмаси).

 

2. Монополізація економіки

Швидкими темпами утворювалися монополії різного типу: картелі й синдикати, трести і концерни.

Першими великими трестами були американські «Форд мотор компані» і сталевий гігант «Юнайтед Стейтс стіл корпорейшн». В Україні на початку ХХ ст. також існувало майже три сотні монопольних об’єднань.

Монополія — підприємство, об’єднання чи господарське товариство, що займає панівне становище на ринку.

Американська карикатура, що зображує монополії як «убивць США». 1899 р.

Характерною ознакою індустріального суспільства стала поява міжнародних монополій і корпорацій, які в гострій конкурентній боротьбі ділили між собою виробництво товарів і світові ринки збуту.

Інша характерна ознака другої половини XIX — початку ХХ ст. — бурхливий розвиток міжнародної торгівлі. Вона спонукала виробників товарів до пошуку нових ринків їхнього збуту. Такі ринки були переважно в неосво-єних країнах Азії та Африки, де населення гостро потребувало якісних промислових товарів. Разом зі світовим рухом товарів (міжнародна торгівля) континентами і країнами активно переміщалися робоча сила і гроші.

Початок XX ст. — це період об’єднання банківського й промислового капіталів. Банки, які раніше були скромними посередниками, перетворилися на монополістів, а банкіри, об’єднавшись із власниками заводів і фабрик, — на фінансових олігархів. Відтак, основні матеріальні цінності зосередилися в руках невеликої групи власників великого капіталу.

Поступово роль банків в економіці змінилася — банк перетворився на активного учасника виробництва й торгівлі. Частину грошей банки вкладали в промисловість та інші галузі господарства і в такий спосіб примножували свої прибутки.

Зросли кількість і розміри міст (урбанізація), а також частка міського населення. Вона, проте, ще залишалась невисокою: наприкінці століття тільки кожен десятий житель планети був містянином, а решта проживала в сільській місцевості.

 

3. Зростання ролі держави в суспільному житті

У другій третині XIX — на початку ХХ ст. зазнали змін політичні теорії: замість панівної в період індустріальної революції ідеї про невтручання держави в промисловість і бізнес поширилася зворотна думка про необхідність такого втручання задля недопущення криз, банкрутств тощо. Важливими завданнями держави в цей період були забезпечення чесної конкуренції, утримання пошти, портів, транспортних засобів.

Держава почала втручатися також у питання тривалості робочого дня, розміру заробітної плати робітників. Зросла роль держави і як підприємця, продавця, покупця, кредитора, організатора економіки. Розпочалося будівництво державних підприємств, створення спільних із приватним капіталом компаній, фінансування державним коштом освіти, науки, культури, охорони здоров’я. Отже, держава перестала бути пасивним «нічним сторожем» і перебрала на себе значні повноваження та відповідальність.

 

4. Зміни в соціальній структурі суспільства

Крім технічних та економічних, індустріальна революція мала глибокі соціальні й політичні наслідки. Зокрема, збільшилася кількість найманих працівників, причому не тільки на виробництві, а й у будівництві, на транспорті, у сільському господарстві, сфері послуг; зросла продуктивність праці.

Наприкінці XIX ст. збільшилася чисельність робітників, до того ж відбулися зміни всередині робітничого класу: робітники текстильної промисловості за чисельністю поступилися першістю машинобудівникам, металургам і залізничникам.

Становище робітників, особливо некваліфікованих, залишалося складним. Тривалість робочого дня сягала 14-16 годин, умови праці й побуту були складними, а заробітна плата за тяжку працю низькою. Широко використовувалися жіноча та дитяча праця. У першій половині XIX ст. в Англії жінки й діти становили понад половину зайнятих у промисловості. Особливо складно жилося в часи економічних криз, коли скорочувалось виробництво, власники підприємств звільняли працівників і люди потерпали від безгрошів’я.

Усе ж загальний рівень життя всіх верств населення поволі підвищувався. Під тиском працівників підприємці змушені були збільшувати заробітну плату й скорочувати тривалість робочого дня. Разом із появою масових робітничих професій в індустріально розвинених центрах зросла кількість інтелігенції та дрібних і середніх власників, які були стрижнем заможного суспільства.

 

5. Зростання чисельності населення, підвищення його культурного рівня. Міграційні процеси

З початку XIX ст. майже в усіх країнах Європи збільшилася чисельність населення.

Завдяки досягненням медицини, запровадженню в побут санітарно-гігієнічних норм і правил люди менше хворіли й довше жили. Збереженню здоров’я сприяли також поява водогону, центрального опалення, поліпшення транспортного сполучення та ін.

Зростання чисельності населення з 1800 по 1900 р.

Через зростання чисельності населення на Європейському континенті десятки мільйонів людей виїхали до інших країн, зокрема до США та колоній. У результаті переміщення такої величезної кількості населення на нових землях активно поширювалися мови, культура й уклад життя різних націй. Міграційні процеси не оминули й Україну. Тільки за перше десятиліття ХХ ст. з Галичини та Буковини до Америки емігрувало майже 300 тис. селян.

Порівняйте темпи зростання чисельності населення на різних континентах. На яких континентах і з яких, на Вашу думку, причин спостерігалося найбільше зростання чисельності населення?

6. Завершення формування індустріального суспільства в розвинених країнах світу

Утвердження вільної конкуренції, перетворення промисловості на провідну галузь економіки, поява монополій, наповнення ринку якісними й відносно дешевими товарами, зростання міст і збільшення чисельності населення, вільне переміщення мільйонів людей країнами й континентами в пошуках кращої долі, формування основних соціальних груп (підприємців і найманих робітників, а також середнього класу), боротьба жінок за надання їм рівних із чоловіками прав — усі ці й інші явища останньої третини XIX — початку ХХ ст. свідчили про те, що формування індустріального суспільства в розвинених країнах світу в основному завершилося.

Друга третина ХІХ — початок ХХ ст. — завершення формування індустріального суспільства.

1. Охарактеризуйте основні ознаки соціально-економічного розвитку провідних країн світу в останній третині XIX — на початку ХХ ст.

2. Використовуючи схему «Типи монополістичних об’єднань» (с. 111), розкрийте зміст понять «монополія», «трест», «синдикат», «картель», «концерн».

3. Як змінювалася роль держави в суспільному житті? Що, на Вашу думку, доцільніше: коли держава відіграє активну роль чи, навпаки, тільки спостерігає за подіями? Можливо, Ви маєте інший варіант відповіді?

4. Як індустріальна революція та її наслідки позначилися на соціальній структурі суспільства? Які соціальні групи й чому стали визначальними в індустріальному суспільстві?

5. Використовуючи діаграми (с. 113-114), охарактеризуйте зростання населення та міграційні процеси у світі.

6. Які події, явища й ознаки свідчили про завершення формування індустріального суспільства?

Матеріал до практичного заняття 3

Еволюція європейського соціалістичного руху: від радикальних до поміркованих форм і легальної парламентської діяльності

І. Марксизм як утопія • Базова інформація

Утопічні соціалісти (А. Сен-Симон, Ш. Фур’є, Р. Оуен та ін.), викриваючи вади тогочасного суспільства, малювали райдужну картину світлого майбутнього людства. У ньому замість безладу, насилля та експлуатації мала б панувати добросовісна колективна праця та справедливий розподіл вироблених матеріальних благ. Причому досягнення ідеалу утопісти не обумовлювали необхідністю встановлення диктатури. Навпаки, свобода, на їхню думку, є природним шляхом до щастя.

Інший сценарій розвитку суспільства запропонував творець комуністичної ідеології Карл Маркс. Його уявлення про перебудову суспільства також виявились утопічними. Корінь зла К. Маркс убачав у приватній власності й паразитуванні, на його думку, приватних власників на праці найманих робітників. Метою проголошувалося насильницьке встановлення класово рівного суспільства й знищення експлуататорського, за оцінкою К. Маркса, класу буржуазії.

Карл Генріх Маркс (1818-1883) — німецький економіст, філософ, родоначальник політичного вчення, названого на його честь марксизмом. Навчався в Боннському й Берлінському університетах; захистив докторську дисертацію. Певний час працював редактором у газеті. Був висланий із Німеччини за революційні погляди. У 1849 р. виїхав до Лондона, де жив до кінця життя. У 1864 р. заснував організацію «Міжнародне товариство робітників». Через 3 роки вийшов друком перший том його відомої праці «Капітал». Другий і третій томи «Капіталу» було видано вже після смерті К. Маркса.

Панівним класом, за К. Марксом, мали стати робітники, які встановлять свою диктатуру для придушення опору незгодних. Ці ідеї було викладено в написаному К. Марксом спільно з його соратником Ф. Енгельсом «Маніфесті комуністичної партії» (1848) та інших працях і виступах марксистів, як називали тих, хто поділяв погляди К. Маркса. Згідно з його вченням, комунізм — безкласове суспільство — будуватимуть ідеальні люди, які своє життя та працю присвятять не собі чи родині, а винятково суспільному благу.

Практична частина

Проаналізуйте «заочну дискусію» між К. Марксом і сучасним дослідником Р. К. Алленом. У чому, на Вашу думку, полягає відмінність їхніх поглядів на місце й роль робітничого класу?

«Чим більші суспільне багатство, капітал, розміри й енергія його зростання, а отже, чим більші абсолютна величина пролетаріату й продуктивна сила його праці, тим більша промислова резервна армія... Але чим більша ця резервна армія... тим більше перенаселення, злидні якого прямо пропорційні мукам праці активної робітничої армії. Це — абсолютний загальний закон капіталістичного нагромадження».

Карл Маркс (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Київ: Політвидав України, 1958-1980. — Т. 23. — С. 611)

«Перехід від першого етапу [капіталізму] до другого, що відбувався в період публікації “Маніфесту комуністичної партії”, є невтішним коментарем Маркса. Прискорене зростання продуктивності дійсно перекладало прибутки від робітників до капіталістів, як він і очікував. Результатом, однак, не було постійне зростання злиднів, бо капіталісти інвестували частину свого додат-

кового прибутку й збільшення капіталу в... збільшення реальної заробітної плати. Історія насправді демонструє картину еволюції, коли відбувалося небачене раніше зростання реальної заробітної плати, а не здійснення соціалістичної революції».

Роберт К. Аллен, сучасний британський історик (Allen Robert C. 2007. «Engels» Pause: A Ressimist’s Guide to the British Industrial Revolution// Oxford University, Department of Economics Working Paper. — № 315. — P. 12 —

https://ideas.repec.org/p/oxf/wpaper/315.html

)

ІІ. Положення марксистської теорії

Базова інформація

Із часом у деяких країнах виникли соціал-демократичні партії, які в 1889 р. об’єдналися в Другий Інтернаціонал — міжнародну організацію, мета якої полягала в підготовці світової комуністичної революції.

Практична частина

Проаналізуйте висловлення К. Маркса та Ф. Енгельса. Обміняйтесь думками з приводу того, чому К. Маркс, який зізнавався, що не дуже добре обізнаний із ситуацією в Голландії, був однак упевнений, що в майбутньому не уникнути застосування сили. Якщо проаналізувати висловлення Ф. Енгельса про К. Маркса, то якою, на Вашу думку, мірою довіра до К. Маркса й до того, що він проголошував, могла позначитися на долі європейських країн?

«Ми знаємо, що треба зважати на порядки, традиції та звичаї різних країн; і ми не заперечуємо, що є такі країни, як Америка, Англія, і коли б краще знали ваші порядки, то, можливо, додали б до них і Голландію, де робітники можуть домогтися своєї мети мирними засобами. Але навіть коли це так, то ми повинні також визнати, що в більшості країн континенту основою нашої революції має бути сила; саме до сили доведеться на якийсь час вдатися для того, щоб остаточно встановити панування праці».

Карл Маркс (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Київ: Політвидав України, 1958-1980. — Т. 18. — С. 151)

«Маркс завдяки своїм теоретичним і практичним заслугам завоював собі таке становище, що найкращі люди в робітничому русі різних країн ставляться до нього із цілковитою довірою. У рішучі моменти вони звертаються до нього по пораду й зазвичай переконуються в тому, що його порада найкраща. Таке його становище в Німеччині, у Франції, у Росії, не кажучи вже про малі країни».

Фрідріх Енгельс (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Київ : Політвидав України, 1958-1980. — Т. 35. — С. 183-184)

ІІІ. Ревізія (перегляд, оновлення) марксизму

Базова інформація

Спочатку більшість соціал-демократичних партій поділяла теорію К. Маркса. Однак уже наприкінці XIX — на початку ХХ ст. відомі діячі німецького робітничого класу К. Каутський та Е. Бернштейн критично переосмислили марксистські ідеї. Вони доводили, що багато з того, що прогнозував К. Маркс, не пройшло випробування часом. Зокрема, у період розвитку

демократії і парламентаризму вчення К. Маркса пропонувало для поліпшення долі людей праці та їхньої участі в політиці тільки один шлях — насильницьке повалення влади і встановлення диктатури пролетаріату (робітників).

Із часом, у середовищі Другого Інтернаціоналу утворилася група на чолі з популярним німецьким соціал-демократом Едуардом Бернштейном.

Едуард Бернштейн (1850-1932) — німецький соціал-демократ. Народився в Берліні в заможній родині. У 1888 р. його вислали зі Швейцарії до Англії (Лондона), де він став близьким другом Ф. Енгельса. Той навіть заповідав йому не тільки власні рукописи, а й архів К. Маркса. У другій половині 1890-х років змінив свої погляди й піддав різкій критиці вчення К. Маркса. Обирався до рейхстагу від Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН).

Не заперечуючи марксизм як такий, наголошуючи на відданості марксизму, Е. Бернштейн склав програму ревізії (перегляду) теорії К. Маркса.

Практична частина

Ознайомтесь із тим, як Е. Бернштейн пояснював свій «замах» на К. Маркса та його погляди. Як Вам здається, пояснення Е. Бернштейна є спробою виправдати свої дії чи він обґрунтовує необхідність ревізії марксизму? Як Ви вважаєте, чи «кається» Е. Бернштейн, якому К. Маркс і Ф. Енгельс беззастережно довіряли? Чи можна вважати його віровідступником?

«Помилки у вченні можна вважати реально подоланими, якщо їх визнають його прихильники. Таке визнання ще не означає краху вчення. ...Той, хто хоч трохи володіє теорією... відчуватиме в них потребу, поки не усвідомить... У цьому, а не у вічному повторенні слів учителя полягає завдання його учня».

Едуард Бернштейн (Проблеми социализма и задачи социал демократи. — Москва : Изд-во Д. П. Ефимова, 1901 (репр. изд.). — С. 46-47)

Базова інформація

Е. Бернштейн звернув увагу на нові явища в розвитку суспільства: зростання виробництва та якості робочої сили; поява в працівників потреби в більшій свободі й самостійності; підвищення рівня життя робітників і включення їх у суспільне життя; зростання питомої ваги середнього класу.

На відміну від К.Маркса, який вважав загибель капіталізму неминучою, Е. Бернштейн доводив, що здатне до саморозвитку. У цьому й полягав чи не найбільший «гріх» Е. Бернштейна перед марксизмом. Відкидаючи ринкове суспільство ідею диктатури пролетаріату, Е. Бернштейн протиставив їй теорію згасання класової боротьби. Він вважав головним завданням робітничого класу боротьбу за реформи, що повсякчас поліпшували б умови життя людей.

Для Е. Бернштейна соціалізм узагалі був ідеалом справедливого суспільного устрою, часом невпинного зростання добробуту та свободи людей,

обмеження експлуатації найманих працівників, розширення контролю суспільства над виробництвом і над державою. На його думку, так мало тривати постійно.

Ревізіоністи вважали, що внаслідок установлення загального виборчого права, здобуття робітниками та їхніми представниками більшості в парламентах потреба в революційному насильстві для досягнення цілей робітничого руху зникне сама собою. Відтоді дороги марксизму й соціал-демократії розійшлися.

Практична частина

Під керівництвом учителя/учительки в класі можна поділитися на дві робочі групи. Проаналізуйте наведені нижче політичні тези. Перша група має вибрати з них ті, що належать до марксизму, а друга — до ревізіоністської течії в соціалдемократії. У процесі роботи консультуйтеся з учителем/учитель-кою. Обговоріть ці питання в робочих групах і всім класом. Заповніть таблицю в зошиті (запишіть номери вибраних тез).

Політичні тези

1. За капіталізму неминуче зубожіння пролетаріату й інших найманих працівників, позбавлених приватної власності. Що далі, то більше посилюватиметься зубожіння народу, а статки буржуазії зростатимуть за рахунок експлуатації людей праці.

2. Поглиблюється розшарування суспільства за рівнем статків. Становище середнього класу постійно погіршується, відбувається його розпорошення.

3. За капіталізму демократія має класовий характер. Це ширма, що забезпечує капіталістам і буржуазії можливість «законно» і безкарно визискувати й гнобити робітничий клас.

4. У суспільстві відбувається повільне, але невпинне зростання життєвого рівня робітників та інших найманих працівників. Становище середніх верств поліпшується; збільшується кількість приватних власників, зростає чисельність середнього класу. Перебудова суспільства можлива через здійснення економічних і соціальних реформ. Соціалістична революція — не єдиний метод перебудови суспільства. Набагато кращим шляхом для поліпшення життя людей є реформи і розвиток демократії.

5. Відбуватиметься подальше загострення класової боротьби, керівництво якою візьмуть на себе соціал-демократи. У високорозвинених країнах одночасно переможе комуністична революція, у результаті якої буде встановлено диктатуру пролетаріату.

6. Демократія завжди краща за диктатуру, тиранію та насилля. Вона створює умови, коли ніхто не має переваг і привілеїв.

7. Капіталізм приречений. Його загибель — питання найближчого майбутнього. Падіння капіталізму відбудеться внаслідок посилення класової боротьби й комуністичної революції. Історична місія робітничого класу — стати «могильником» буржуазії і капіталізму.

8. За соціалізму буде ліквідовано приватну власність, усі матимуть рівні права й обов’язки. Робітники братимуть участь в управлінні підприємствами; держава керуватиме економікою в інтересах усіх громадян.

9. Реформи проводять через усенародно й демократично обрані органи влади.

10. Капіталізм має можливості для розвитку й саморегулювання. Соціалізм може прийти на зміну капіталізму не в результаті перевороту, а завдяки розширенню виборчих та інших прав. Головне — це боротьба за демократію та прийняття законів, які розширюють права робітників, забезпечують проведення реформ.

IV. Легальна (у межах закону) парламентська діяльність соціал-демократів

Базова інформація

Наприкінці XIX — на початку ХХ ст. в європейській соціал-демократії стався розкол. Радикальне її крило, як-от група В. Ульянова (Леніна) у Росії, залишилося на позиціях учення К. Маркса й готувало збройні перевороти. Однак більшість соціал-демократів зосередилася на законній парламентській діяльності, де досягла значних успіхів в обстоюванні спільно з профспілками прав найманих працівників.

У Великій Британії профспілки нерідко ставали колективними членами соціал-демократичних партій. Так виникла своєрідна модель злиття профспілок і безпосереднього керівництва партії та депутатів від неї.

На початку ХХ ст. у Великій Британії з’явилася «третя сила» — Лейбористська (у перекладі з англійської — робітнича) партія. На виборах до парламенту в 1906 р. було обрано понад півсотню лейбористів. За їхньої участі було здійснено важливі реформи в інтересах людей праці.

Зокрема, парламент ухвалив закони про безкоштовну початкову освіту й безкоштовне харчування в шкільних їдальнях для дітей із бідних родин; про обмеження роботи в нічну зміну; про заборону нічної праці жінок; про право постраждалих від нещасних випадків на роботі на безкоштовне лікування і допомогу в разі інвалідності; про встановлення 8-годинного робочого дня для шахтарів, зайнятих на підземних роботах; про запровадження пенсії за віком для працівників, які досягли віку 70 років; про встановлення допомоги з безробіття і через хворобу; про заборону роботодавцям протидіяти профспілковому рухові й вимагати від тред-юніонів відшкодування збитків, заподіяних страйками, та ін. Згодом ця модель поширилася також на англійські домініони — Австралію, Нову Зеландію та Канаду.

Профспілковий рух — рух організованих робітничих об’єднань — професійних спілок, що охоплювали працівників різних галузей промисловості й різної кваліфікації.

Домініон — назва самоврядних частин і деяких колоній колишньої Британської імперії, які згодом отримали статус самостійних держав у межах Британської співдружності націй.

У Німеччині в соціалістичному русі утворилися три течії, між якими постійно точилася боротьба. Ліві соціал-демократи виступали за підготовку комуністичної революції; центристи наполягали на страйковій боротьбі; праві соціал-демократи обстоювали перемогу на парламентських виборах і прийняття законів на захист людей праці.

Зрештою більшість німецьких соціал-демократів обрала шлях участі в парламентському процесі й виборювання парламентських мандатів.

У Франції на парламентських виборах у перші роки ХХ ст. перемогу здобув «лівий блок» із радикалів і соціалістів, які обіцяли провести важливі реформи, зокрема ухвалити закони про пенсії і 8-годинний робочий день. Аж до початку Першої світової війни радикали відігравали провідну роль у всіх французьких урядах.

Практична частина

Що, на Вашу думку, поєднує висловлення українського історика та малюнок німецького карикатуриста? Про який вибір і яке бачення ідеться? Проаналізувавши карикатуру, зробіть висновок, на чию користь завершилось історичне змагання між марксизмом і соціал-демократією? Та й чи завершилося воно?

«Еволюція соціал-демократії (від цілісної соціал-демократичної ідеології до світоглядного плюралізму) позбавила цей рух жорстких ідеологічних рамок, відкрила для його прихильників можливість робити власний вибір на основі розлого сформульованих гуманістичних позицій».

Анатолій Павко, український історик (Соціал-демократичний реформізм Е. Бернштейна: історичний досвід і сучасність // Віче. — Січень 2011 р. —

http://www.Viche.info/journal/2357/

)

Німецька карикатура:

К. Маркс вигукує: «Нарешті в політика є “бачення”!» 1990-ті роки

Висновок

Розвиток подій у ХХ ст. засвідчив, що послідовники К. Маркса зайшли зрештою в глухий кут. У країнах, де до влади шляхом переворотів прийшли марксисти, не було створено ні потужної економіки, ні заможного життя. Натомість установилася жорстка диктатура партійних активістів, безкарно порушувалися права та свободи громадян, мільйони людей було знищено. Рівень життя в комуністичних країнах істотно знизився і значно відставав від рівня життя в країнах, де виборці голосували за соціал-демократів.

У тих країнах, де вирішення важливих питань відбувалося без кровопролиття, завдяки реформам було забезпечено високий рівень життя людей, а їхні права захищено.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 9 клас Полянський 2022